В душі весна … в мізках туга
А хоча … До біса тугу! До біса пафос! Нехай здохнуть всі мої вороги! Життя прекрасне!
Прости мене, що я мовчу. Тугу не передати словами.
Міняю тонну туги на шматок свіжого хліба …
Місто спить, горять вогні. Разом ми – але ми одні! Пригнічує шум дощу. Мені сумно без тебе!
У різних людей і туга буває різна. Одні просто сидять і готові протяжно вити на місяць, а інші шукають вихід.
Я сумую за тобою в будь-який час дня, але особливо вночі важко без тебе. Я сумую за тобою, я сумую, і чекаю, але ж ти не прийдеш, я тебе не поверну …
Я сумувала за тобою і не могла дочекатися понеділка.
Завжди одна, завжди печаль, завжди туга, завжди в сльозах.
В осінню негоду без любові серце страждає ще більше, ніж влітку. Здається, що вогкість і сірість проникають всередину тебе, туга стає звичною і безпросвітної.
Тоска затьмарила мої очі, а печаль переповнює серце.
Про ревнощі! Що за муки ти мені готуєш! Немає страшнішого зол, ніж загибель щастя і туга розлуки …
Ні краплі мудрості, ні грама добра – лише злість, відчай і туга.
Коли ти пішла, я був не в силах наздогнати своєї божевільної тугою, і тепер-то я знаю, що скорбота може втекти тільки разом з розумом з невтішного, немов сходи, тіла.
Хто нічого не пам’ятає, тому й тужити нема про що.
УЯ маю зірки на небі, але я так сумую за маленькою лампі, що не запаленою у мене в будинку.
