Коли людина народжується, він слабкий і гнучкий, а коли вмирає – він міцний і черствий.
Коли дерево росте, воно ніжно і гнучко, а коли воно сухо і жорстко – воно вмирає.
Черствість і сила – супутники смерті.
Слабкість і гнучкість – висловлюють свіжість буття.
Тому що ствердів, то не переможе.
Я цю саму істину викопують, а в цей час з нею щось таке робиться, що викопував-то я істину, а викопав купу, вибачте … не скажу чого.
Наплювать на людство. У всьому вашому людстві мене цікавить тільки одна людина – я тобто. Стою я чогось, або я таке ж лайно, як деякі інші …
вилаяв якась наволоч – рана, інша сволота похвалить – ще рана, душу вкладеш, серце своє вкладеш – зжеруть і душу, і серце. Гидота виймеш з душі – жеруть гидоту. Вони ж всі поголовно грамотні! У них у всіх сенсорне голодування. І всі вони клубочаться навколо, і всі вимагають: Давай, давай!
Що толку від ваших знань? Чия совість від них заболить?
Ось ви говорили про сенс … нашого … життя … безкорисливості мистецтва … Ось, скажімо, музика … Вона і з дійсністю-то найменше пов’язана, а якщо і пов’язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій.
І тим не менше музика якимось дивом проникає в саму душу! А далеко до цієї кімнати? По прямій – метрів 200. Та тільки тут не буває прямих.
Дикобраз – їжатцеві.
Невже Ви вірите в ці казки? У страшні – так … В добрі – ні, а в страшні- хоч греблю гати.
Звідки мені знати, як назвати те, чого я хочу? І звідки мені знати, що на самій-то справі я не хочу того, чого я хочу? Або, скажімо, що я дійсно не хочу того, чого я не хочу? Це все якісь невловимі речі – варто їх назвати, як вони зникають, тануть, випаровуються. Як медуза на сонці. Бачили коли-небудь?
Ну ось ми і вдома. Тихо як. Це саме тихе місце в світі. Тут так красиво.
