Виховання покликане впливати на моральність суспільства, піднімати дух над тілом, висувати вперед духовні потреби.
Завдання виховання – пробудити увагу до духовного життя.
Вихователь ні чиновник; а якщо він чиновник, то він не вихователь.
Голова, наповнена уривчастими, нескладна знаннями, схожа на комору, в якій все безладно і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо.
Навчання саме по собі стає вихованням тільки тоді, коли досягає найвищої області науки, входить в світ ідеї і вносить цю ідею через розум в серце людини. Тільки на цій наукового, а не навчальної ступені наука набуває моральну силу.
Для того щоб виховання могло створити для людини другу природу, необхідно, щоб ідеї цього виховання переходили в переконання вихованців, переконання в звички.
Ніколи не обіцяйте дитині, чого не можна виконати, і ніколи не обманюйте його.
Однією з умов, що підвищує роботу пам’яті, є здоровий стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи.
Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за ознайомитися також в усіх відношеннях.
Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховуватийого не для щастя, а готувати до праці життя.
Педагогіка – перше і вище з мистецтв, бо вона прагне до вираження досконалості нема на полотні, не в мармурі, а в самій природі людини.
Виховання, скромне по зовнішності справа, в той же час є одним з найбільших справ історії, на якому грунтуються царства і живуть цілі покоління.
Вічно не старіючим дитинство душі є глибока основа істинного самовиховання.
